Міністерство із соціальних питань та милосердя

Міністр із соціальних питань та милосердя Чипчерук Марина.

Майже щодня ми чуємо слова «благодійник», «благодійність», вони стали для нас буденними. А чи задумувалися ми колись, що  це таке?

Благодійність (від «благо діяти») – одна з чеснот людини.     Цілком справедливим є твердження про те, що це – один із виявів гуманності, що проявляється через чуйність, повагу, любов до ближнього, вміння співпереживати, прощати людські недоліки і вади.

Це людяний і людський крок, на який у реальному житті здатний, на жаль, далеко не кожен. Мабуть, саме тому благодійність завжди в народі вважалася й залишається вищою чеснотою, а ті, хто здатний на неї, викликають щиру повагу.

У наш час благодійність – це не тільки допомога сиротам чи пожертви на операцію, це також вклад в майбутнє країни: її здоров’я, культуру чи освіту. Це фактично інвестиція в інтелектуально-духовний потенціал країни.

«Давайте – і дадуть вам… Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам» - так говориться у Біблії (Лк, 6:38).

З чистим серцем, чистими помислами, з душею, наповненою благодаттю та миром саме такий спосіб і в такому стані потрібно давати милостиню, чинити добро, не озираючись, чи хтось бачить, чи не бачить, чи похвалить, чи осудить. Якщо потреба робити добро, допомагати ближньому є, то вона є завжди.

Традиції українського меценатства завжди були сильними, інша справа, що сьогодні, на жаль, вони втрачені. Тому добре, що нині ці традиції починають формуватися у нашому, далеко, не європейському суспільстві, де перевага надається не духовному, а все таки матеріальному. Голодна людина навряд чи думатиме про високі матерії. Хоча ми – люди православної віри, і у нашій підсвідомості глибоко сидить, що допомога ближньому – чи не найбільша християнська чеснота. Однак, як не парадоксально, сьогодні допомогти тому, хто просить, може той, хто сам має.

Проте, інколи допомагають більше навіть не ті великі суми, що фігурують у списках меценатів, а просте людське слово. Все ж таки почуття милосердя притаманне більшості з нас. Саме тому в нашому ліцеї вже традиційними стали виступи із святковими концертними програмами в місцевому будинку пристарілих, виправно – трудовій колонії для неповнолітніх (під керівництвом Кіпеня С.О.); відвідування дітей – сиріт групи „Журавлик” дитячого садка № 6 м. Ковеля; активна участь у різноманітних акціях по збору коштів для певних категорій хворих; постійні внески до товариства „Червоного хреста” тощо.

В ці дні стартувала операція „Від серця до серця”. Сподіваємось і цього разу учні та працівники ліцею не залишаться осторонь.

Не просто поспівчувати, не просто любити, не просто бути добрим, а, відкинувши власні інтереси й проблеми, поспішати на допомогу іншим! Ось насправді людяний і людський крок, на який, на жаль, у реальному житті далеко не кожен здатний. Мабуть, саме тому благодійність завжди в народі вважалася й уважається вищою чеснотою, а ті, хто здатні на неї, здобуваються на щиру шану й пам'ять.

Сотні тисяч невідомих благодійників, які колись ставали й нині продовжують ставати на шлях творення й примноження добра в цьому світі, також не забуваються: якщо не в людській пам'яті, то, я впевнена, на скрижалях Небесного Отця записана кожна справді людська справа...

Підсумовуючи все вищесказане, можу з упевненістю ствердити: благодійність дійсно є найбільшим виявом гуманності, бо саме завдяки цій людській здатності — безкорисливо прийти на допомогу іншим — у цьому світі не зникає добро. Вона робить суспільство кращим та милосерднішим. Тож, будьмо не байдужими один до одного, творімо добро!